Один у полі не воїн

 | 10.34

Півторарічна затримка із прийняттям Кабміном Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні, розробником якої виступив Мінтрансзв’язку, не викликала очікуваної консолідації зусиль усіх причетних до цих органів державної влади щодо організації роботи над удосконаленням наявного документу. Більш того, час від часу в медіапросторі з’являлась інформація стосовно паралельної розробки «власних» програм інших відомств – Національної ради з питань телебачення та радіомовлення і Держкомтелерадіо. Проте офіційні заяви керівників цих органів не цілком послідовні, а за останньою інформацією йдеться все ж таки про один документ. Майбутнє Програми впровадження цифрового телерадіомовлення та проблеми на шляху його впровадження розглядалися на Міжнародній практичній конференції «Національні програми розвитку цифрового наземного мовлення в країнах Європи та СНД», яка відбулась 26 березня у Києві.
У пошуках «золотої середини»
Перша частина заходу присвячувалась розгляду стратегічних аспектів впровадження цифрового ефірного мовлення в країні. Тут виступили представники Держзв’язку, Держкомтелерадіо. Варто відзначити, що першого заступника голови Нацради Ігоря Куруса на конференції не було.
Про основні позиції, які знайшли відображення в Програмі, доповів Олександр Баранов (Держзв’язку). Із перших його слів стало зрозуміло, що в документі відбулись певні зміни. По-перше, у ньому було прописано питання державного фінансування побудови одного загальнонаціонального покриття, яке забезпечить доступ до телевізійного сигналу всього населення країни. За словами заступника голови Держкомтелерадіо Олександра Курдиновича, головне завдання – забезпечити покриття сигналом у форматі DVB-T не менш ніж 95 % території України: «Прийом буде здійснюватись на безкоштовній основі і глядач отримає для перегляду 25 телеканалів». Інші покриття планується розгортати за рахунок коштів інвесторів.
По-друге, змінилася загальна вартість впровадження Програми. Як зазначив О. Курдинович, за попередніми підрахунками вона становитиме близько 6 млрд грн: «Чималі витрати припадають на фінансування придбання для населення приймачів (сет-топ-боксів). Решта коштів закладається на будівництво невистачаючих веж КРРТ та ін.». Крім того, передбачається, що відключення аналогового сигналу відбудеться тоді, коли 80 % населення в кожній із зон мовлення матиме можливість доступу до цифрового сигналу, тобто буде забезпечено сет-топ-боксами.
Варто відзначити, що у попередньому варіанті Програми закладена вартість побудови лише телекомунікаційної інфраструктури була вдвічі меншою – 3 млрд грн. Вона передбачалась для створення «державної мережі цифрового мовлення шляхом побудови одночастотних синхронних зон мовлення із забезпеченням щонайменше одного частотного покриття на всій території країни для потреб громадських, державних та комунальних телерадіоорганізацій, а також суспільного мовлення».
Під знаком питання
На практиці існує цілий комплекс організаційних, технічних та економічних питань. Чи не найважливіше з них – проведення частотно-територіального планування в перехідний період (до 2015 року). Тому особливу увагу перший заступник начальника Українського державного центру радіочастот «Укрчастотнагляд» Євген Хаіров приділив детальному розгляду основних проблем у цій площині. Він вважає, що для України характерна висока щільність присвоєння частот для аналогового телемовлення, що вимагає проведення планування розрахунків нових присвоєнь для цифрового мовлення.
Розробка національних стандартів – не менш болюче питання. За словами начальника відділу УНДІРТ Олега Гофайзена, наразі розроблено близько 115 документів щодо системи DVB-T. Водночас взагалі не починалась розробка стандартів у системах T-DAB, DRM.
Окрема група проблем стосується самої технології DVB-T і сертифікації в Україні відповідного обладнання, зокрема DVB-T/H-передавачів. Так, за словами Сергія Педоренка, інженера з підтримки продажів компанії Rohde& Schwarz, наразі DVB-T не переведено з перспективних до діючих технологій. Через це обладнання не може пройти сертифікацію: «Наша компанія направила протоколи державних випробувань до НКРЗ, але комісія відмовилась це робити, оскільки технологія не є діючою». Крім того, на його думку, вітчизняні випробувальні центри не мають власної вимірювальної бази для проведення легітимної сертифікації цифрового обладнання. Як вважає С. Педоренко, в країні відсутня єдина методика державних сертифікаційних випробувань цифрового обладнання, а в роботі використовуються методики і підходи з вимірювань аналогового телебачення.
Знову ж таки традиційно велась дискусія щодо того, який стандарт стиснення більш перспективний – MPEG-2 чи MPEG-4. Для більшості присутніх на заході необхідність впровадження останнього не викликає жодних сумнівів. Так, О. Баранов упевнений, що впровадження цифрового мовлення має відбуватися у стандарті MPEG-4: «Через кілька років вартість пристроїв для прийому телесигналу в MPEG-4 знизиться до їхньої нинішньої вартості в MPEG-2 і становитиме не більш ніж $40». Більш влучно висловився О. Гофайзен: «Якщо два роки тому з цього приводу можна було вести дискусії, то на сьогодні про MPEG-2 варто забути». Нацрада досі відстоювала одночасне впровадження двох стандартів. За словами О. Баранова, зараз вона вже більше схиляється до MPEG-4. Варто відзначити, що найближчий сусід України – Росія – на законодавчому рівні закріпив впровадження стандарту MPEG-4.
Розгортання цифрового мовлення в країні неможливе без висококваліфікованих кадрів, у першу чергу для державних органів і підприємств. За словами директора Інституту радіо, телебачення, електроніки ОНАЗ Сергія Михайлова на базі ОНАЗ буде створено вузловий центр майстерності з навчання спеціалістів для цифрового мовлення.
Наявний досвід
Незважаючи на те, що Програму не було прийнято, Концерн РРТ спільно з НВФ «Квант-Ефір» останнім часом займався побудовою синхронних мереж цифрового мовлення у Житомирський області та Києві у системі DVB-T (17-та і 18-та зони). За словами заступника генерального директора КРРТ Олександра Півнюка, на об’єктах підприємства було відпрацьовано найважливіші технічні питання. Зокрема, принципи побудови центральних і регіональних станцій мультиплексування, синхронізація в зоні одночастотних передавачів за допомогою сигналів GPS, використання репітерів (повторювачів), дистриб’юція мультиплексових сигналів до передавачів за допомогою ВОЛЗ, РРЛ та ефірного прийому. Проект надалі слугуватиме майданчиком для дослідження технічних інновацій у цифровому форматі. За його словами, на сьогодні на державному рівні мають бути визначені замовники на використання цієї мережі.
Учасники дискусій були одностайні в головному питанні – найближчим часом слід визначитися з Програмою впровадження цифрового мовлення, критеріями будівництва мереж фіксованого, мобільного, портативного прийому тощо. Оптимізму для прискорення цього процесу додав О. Баранов: «Програма готується до розгляду на спеціальному урядовому комітеті».
До речі, на вищому державному рівні відбулися певні зрушення. Так, наприкінці березня пройшла низка засідань РНБО, на яких висвітлювались проблеми інформаційної безпеки держави. Так, у нараді 20 березня взяли участь майже всі причетні до процесу побудови в країні цифрового мовлення органи влади – Нацрада, Мінтрансзв’язку, Держзв’язку, Держкомтелерадіо, НКРЗ, Укрчастотнагляд, Концерн РРТ. Під час заходу піднімались питання щодо перспектив впровадження цифрового мовлення в Україні. А 23 березня секретар РНБО Раїса Богатирьова у своїй доповіді Президенту відзначила, що «процес загальмовано: більш ніж рік проект Державної програми є об’єктом міжвідомчих суперечок і до сьогодні його не затверджено».
Як зазначив О. Баранов, за результатами засідань РНБО готується проект указу Президента, у якому відводиться місячний термін для розгляду і прийняття урядом Програми. Також планується створити постійно діючу координаційну раду, яка узгоджуватиме діяльність причетних до цього процесу відомств і структур. Крім того, у поточному році передбачається виділити необхідні фінанси. Як відзначив О. Баранов, за умови постійного бюджетного фінансування цей процес може завершитися раніше запланованого строку – 2013 року. Проте, на думку заступника голови Незалежної асоціації телерадіомовників Володимира Черепахіна, необхідною умовою є консолідація зусиль всіх учасників процесу – державних структур та суб’єктів ринку (від операторів до виробників обладнання та ПЗ).

Robo User
Web-droid editor

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *