«Женева-2006»: Освоюючи європейські практики

 | 11.31

Чому так важливо переходити на цифрові стандарти мовлення? По-перше, обмеженість частотного ресурсу змушує підходити до його використання більш розумно й ощадливо. По-друге, цифрові системи мовлення більш гнучкі та легкі у керуванні, ніж аналогові, і, як наслідок, їх використання зводиться до простого натискання кнопки. Проте, з одного боку, це своєрідна «коробочка», у яку можна покласти все, що потрібно, а з іншого – досить важко вибрати, що саме буде в ній лежати. Ще одна причина полягає в тому, що найближчим часом практично неможливо буде придбати аналогове обладнання. Такими беззаперечними фактами розпочиналась доповідь голови Департаменту нових медіа секретаріату генерального директора Європейської спілки мовників (EBU) Девіда Вуда на тему: «Різні шляхи впровадження цифрового телебачення в Європі». Нагадаємо, що пан Вуд нещодавно приїздив в Україну і брав участь у конференції «Проблеми впровадження цифрового телерадіомовлення на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях», яка пройшла в Одесі наприкінці квітня (див. «ДК-Зв’язок», № 17/2008). Пропонуємо вашій увазі основні тези виступу відомого експерта із впровадження цифрового телерадіомовлення.

Діють міжнародні чинники

Під час ухвалення рішення на вищому державному рівні кожній країні слід враховувати не лише власні національні особливості, але й низку міжнародних чинників.

Перший з них – вищезгадана угода «Женева-2006», результатом якої став план розподілу радіочастотного ресурсу по країнах і регіонах. Україна, як і інші країни, відмовилася на державному рівні підтримувати аналогове мовлення. Фактично це означає, що до 2015 року ера аналогового телебачення закінчується, хоча воно може використовуватись у центральних регіонах країн, де «аналог» не впливатиме на мовлення в інших країнах.

Також потрібно враховувати дію ще однієї міжнародної угоди, яку кілька країн підписали в Женеві у 2007 році. Відповідно до неї країни вільні в розподілі певної частини спектра виділених їм частот під використання тих чи інших технологій («мобільних», Wі-Fі тощо). Проте до розподілу спектра слід підходити обережно. Так, якщо на державному рівні буде ухвалено рішення про використання частини спектра мобільними операторами, потрібно буде вдосконалювати приймачі цифрового сигналу. Крім того, у разі використання мобільного телефону для прийому цифрового телебачення існує ймовірність втрати сигналу. На думку Девіда Вуда, частотний спектр варто залишати під потреби телерадіомовлення, тим більше, що це може призвести до виникнення перешкод.

За словами експерта, при впровадженні цифрових технологій потрібно враховувати їхній постійний розвиток, а також розвиток послуг. Водночас слід дотримуватись кількох «золотих правил». Перше – використовувати технологію, найбільш близьку за часом створення до моменту її впровадження. Друге – впроваджувати єдиний стандарт на території всієї країни. Крім того, згідно з рекомендаціями ЄС, країнам варто здійснювати розподіл спектра телемовлення, продаючи частоти на аукціонах. Загалом, країнам пропонується до 2012 року припинити аналогове мовлення, що на три роки раніше, ніж передбачено угодою «Женева-2006». Чимало з них вирішили дотримуватись цієї рекомендації Євросоюзу.

«Оцифрована» Європа

Країни ЄС здійснили перехід на цифрові стандарти мовлення, враховуючи національні особливості (кількість каналів ефірного, кабельного та супутникового мовлення, географічні умови, людський чинник тощо). Способи вирішення економічних, технологічних та технічних проблем у кожній країні були різні. Одним із чинників успіху в європейських країнах була взаємодія виробників і розповсюджувачів цифрового обладнання. Наприклад, Фінляндія була зацікавлена в залученні компанії Nokіa до процесу переходу на цифрове мовлення. Також Девід Вуд зазначив, що прийняття рішень на державному рівні залежить і від залучення фінансування від інвесторів та населення. Наприклад, у деяких країнах фінансову підтримку надавали телерадіомовні компанії, в інших – споживачі.

Одним із лідерів у процесі переходу на «цифру» є Франція, яка розпочала впровадження ефірного цифрового телебачення у 2005 році. Для цієї країни характерна дворівнева система. Для населення з низьким рівнем доходів доступний безкоштовний пакет каналів – варто лише придбати в будь-якому супермаркеті ресивер у форматі MPEG-2. Більш заможні громадяни країни мають можливість використовувати MPEG-4 і приймати більшу кількість каналів на платній основі. Наразі близько 30 % населення Франції охоплене цифровим ефірним телебаченням. Крім того, до кінця 2008 року ця країна планує розпочати трансляцію цифрового телебачення високої чіткості, а також працює над вирішенням проблеми мобільного мовлення.

Впровадження цифрового телебачення в Німеччині мало на меті організувати в кожному будинку можливість приймати цифровий сигнал на портативний телевізор з переносною антеною. Також у цій країні значна увага приділяється розвитку локальних і регіональних телеканалів, які спонсорують місцеві органи влади.

В Італії на державному рівні було надано допомогу населенню в придбанні недорогих ресиверів, які також можуть приймати інтерактивний сигнал. Більш заможна країна, Норвегія, одразу вирішила здійснити перехід на цифрове телебачення високої чіткості. Тут населення самостійно купувало відповідні сет-топ-бокси (вартість пристрою – близько 3 тис. євро). У країнах Балтії громадяни технологічно грамотні, і з жовтня 2006 року тут було впроваджено цифрове телебачення у форматі MPEG-4. Загалом країни, які раніше почали перехід на цифровий формат мовлення, зараз використовують формат стиснення MPEG-2, тоді як країни, які пізніше долучилися до цього процесу, – MPEG-4. В останньому випадку вартість приймача вдвічі вища, але він дозволяє приймати вдвічі більше каналів.

Загалом перехід на цифрові технології – складний процес, як з погляду впровадження нових форматів мовлення, так і розвитку нового спектра послуг. Як вважає Девід Вуд, обійти цей процес неможливо, і слід пам’ятати, що після 2015 року послуги аналогового телебачення не будуть захищені законом від впровадження цифрового телебачення в сусідніх державах. При цьому необхідно виконати значний комплекс технічних робіт. «Не треба боятися майбутнього і того, що відбудеться в найближчі п’ять-десять років. Майбутнє дає чимало шансів, і потрібно бути досить активними для того, щоб зуміти скористатися ними», – підсумував свою доповідь пан Вуд.

Robo User
Web-droid editor

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *